Екологічне виховання

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

— національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

— гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

— збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

— об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

— зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Екологічне виховання дошкільників: зміст і основні завдання.

Природа своєю різноманітністю змалечку привертає увагу дітей, збагачує їх, стає джерелом радісних відкриттів і переживань.

Виховання дитини в дитячому садку повинно бути так організоване, щоб всіляко посилити пізнавальні можливості дітей завдяки формуванню в них допитливості та стійкого інтересу до навколишнього світу.

Природа повинна відкритися перед дитиною як жива лабораторія, де можна спостерігати і вивчати життя її мешканців, як школа, в якій можна успішно оволодіти елементарними правилами поведінки, уміннями та навичками розумного використання природи, примноження її багатства.

Виходячи із вищесказаного, перед педагогами і батьками стоять такі завдання:

• збагатити чуттєвий досвід дітей у процесі пізнання природи;

• знаходити можливості для прямих або опосередкованих контактів
  дітей з природою;

• розвивати пізнавальні інтереси;

• організовувати посильну трудову діяльність у природі;

• формувати елементи наукових знань про основні екологічні
  чинники у розвитку живої природи(світло, волога, температура);

• розвивати вміння класифікувати живу природу;

• активізувати знання і вміння в різних видах діяльності.

Мета екологічного виховання дошкільників - формування системи знань, поглядів, переконань, які є основою відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища. Тобто, формування екологічної культури дошкільника.

Екологічна культура дошкільника - засвоєння норм і правил поведінки стосовно об'єктів навколишнього середовища, вироблення умінь для включення в природоохоронну роботу. Це - рівень сформованості природоохоронної свідомості у дитини, її ставлення до природи, що ґрунтується на бережному ставленні до неї.

Основою екологічного виховання є:

• емоційно - позитивне ставлення до природи;
  - знання про природу;

• діяльність у природі;

- природоохоронна робота, доступна дітям.
Основні завдання:

• зачарувати світом природи;

• розкрити взаємозв'язки та взаємозалежності у природі;

• розширювати коло уявлень про природоохоронну роботу в
  природі;

• розвивати пізнавальні інтереси;

• виховати допитливих натуралістів;

• виховати бережливих господарів землі;

• організувати посильну трудову діяльність у природі.
  Умови екологічного виховання:

Об'єктивні:

• рівень педагогічної майстерності і кваліфікації вихователів,
  загальна і соціальна підготовка з питань екологічного виховання.

• екологічна спрямованість педагогічного процесу дошкільного
  закладу і кожної вікової групи.

Суб'єктивні:

• готовність дітей дошкільного віку до сприймання, розуміння і
  засвоєння уявлень про природу.

• готовність дітей до практичної реалізації знань в доступних видах
  діяльності. Тобто, дитина, одержавши знання, емоційно – ціннісного
  ставиться до природи. У неї виникають мотиви практичної
  діяльності в природі.

Таким чином знання дітей трансформуються у почуття гуманного турботливого ставлення до природи. Зміст цих почуттів складають знання, уявлення, теоретичні припущення. Завдання вихователя:

• активізувати, стимулювати розвиток інтелектуальної, емоційно-
  чуттєвої і дієво - вольової сфер особистості дитини;

• враховувати її вікові та індивідуальні особливості;

• підібрати найефективніші форми пізнання природи;
  Ефективність екологічного виховання залежить від:

• активної дослідно - пошукової роботи дитини в природі;

• рівня розвитку дітей;

• рівня розвитку словесно - понятійного мислення, вміння
  узагальнювати, порівнювати;

• змісту конкретного завдання.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ВИХОВАТЕЛЯМ

Зважаючи на пізнавальні особливості дітей дошкільного віку, вихователям слід забезпечити:

• наочну агітацію повідомлюваних знань;

• організувати активну дослідницько - пошукову діяльність;

• поетапне ускладнення знань;

• варіативність повідомлення другорядних ознак і характеристик на
  основі демонстрації суттєвої ознаки чи явища.

Основні методи:

• експеримент;

• спостереження;

• безпосередній контакт з природою;

• праця в природі;

• дослідницько — пошукова робота;

• поетапна фіксація результатів;

• дидактичні ігри;

• демонстрування картин, ілюстрацій, фотографій;

• бесіди;

• словесно — логічні завдання;

• проблемні завдання, запитання, ситуації.
  Педагогічні прийоми:

• показ;

• пояснення;

• порівняння;

• зіставлення;

• створення проблемних і пошукових ситуацій;

• активізація знань і досвіду дітей про природу.
  Організаційні форми:

• заняття;

• екскурсії;

• прогулянки;

• цільові спостереження.
  Форми роботи поза заняттями:

• екологічні виставки кожної пори року;

• екологічні конкурси:

• словесні (відповіді дітей на пропоновані запитання, описи
  малюнків, натуральних об'єктів або явищ, загадування загадок,
  розв'язання проблемних завдань);

• графічні (діти малюють будь - яку пору року, ластівки, поштові
  марки природоохоронного змісту);

• пантомімічні (передбачають наслідування характерної поведінки тварин, творчі уявлення про ту чи іншу рослину);

- політехнічні( влаштовують для набуття вміння складати букети, композиції, збирати цілюще зілля, чистити годівниці та інших доручень).